Die Kaiserpfalz – ein sensationeller Fund

🇩🇪

Es galt als eine Sensation, als man Anfang der 60-er Jahre in Paderborn neben dem Dom die Grundmauern der Pfalz, die Karl der Große einst errichten ließ, entdeckte.
Wissenschaftler hatten bereits lange darüber gerätselt, wo sich die Pfalzanlage Karls des Großen in Paderborn befinden könnte.
Archäologische Ausgrabungen brachten schließlich 1964 die Reste der karolingischen Pfalz aus dem späten 8. Jahrhundert zutage.

Zusätzlich erschlossen Archäologen das Mauerwerk der Pfalz Heinrichs II. aus dem 11. Jahrhundert, welches so gut erhalten war, dass ein Wiederaufbau unter Einbeziehung der ursprünglichen Bausubstanz möglich war. Karl der Große wurde mit 21 Jahren zum König gesalbt. Von nun an zog er unermüdlich durch sein Großreich und ließ an wichtigen Orten
Pfalzen erbauen. Neben Aachen, Frankfurt am Main und Ingelheim zählte auch die Kaiserpfalz in Paderborn zu den bedeutendsten Orten seiner Zeit. Sie galt als fränkische Versammlungspfalz in Sachsen und spielte eine bedeutende Rolle bei der gewaltsamen Eingliederung der Sachsen in das Frankenreich und der Missionierung der Ostwestfalen.
Insgesamt neun Aufenthalte Karls des Großen in der Pfalz und dem Paderborner Raum sind bezeugt.

Das mittelalterliche Reich kannte noch keine Hauptstadt und keine festen Residenzen und so residierten die Herrscher in Pfalzen. Als erste fränkische Reichsversammlung auf sächsischem Boden galt der Reichstag in Paderborn im Jahr 777, neben dem auch eine Synode tagte, bei der Missionsfragen und organisatorische Angelegenheiten geklärt wurden. Mit dem Abhalten der Reichsversammlung in Sachsen demonstrierte Karl der Große seine Macht.
Viele sächsische Adelige sollen sich dem König unterworfen haben und ließen sich taufen.
Dennoch wurde im Zuge der Sachsenkriege die Kaiserpfalz 778 zerstört, im Anschluss aber wieder vollständig aufgebaut. Karl der Große residierte im Winter 784/785 in Sachsen und wohnte zu dieser Zeit überwiegend in der Kaiserpfalz. Er nutze diesen Winter, um letzte Widerstände zu brechen. Mit der Taufe Widukinds, Führer im Krieg gegen Karl den Großen,
schien die Eingliederung der Sachsen vollzogen. Um 793/794 steckten die Sachsen jedoch die Pfalz in Brand. Karl der Große ließ sie erneut aufbauen. Es entstanden eine Kirche und eine Klausur nördlich davor, welche als Vorgängerbau des heutigen Doms gelten.
Nach einem Attentat auf Papst Leo III. in Rom empfing Karl der Große 799 diesen auf sein Bitten hin in der Kaiserpfalz. Bei seinem Aufenthalt in Paderborn weihte der Papst einen Altar der Paderborner Kirche und bestätigte damit das missionarische Wirken des Königs.
Paderborn wurde zum Bischofssitz erhoben und Karl der Große im darauffolgenden Jahr in Rom zum Kaiser gekrönt (24). Im Jahr 836 ließ Bischof Badurad die Kirche umbauen und verband die Aula und die Kirche als eine geschlossene Einheit. Ausschlag für diesen Umbau gab die Übertragung der Reliquien des heiligen Liborius von Le Mans nach Paderborn.
In der zweiten Hälfte des 9. Jahrhunderts und im 10. Jahrhundert wurde Paderborn als Residenzort keine große Bedeutung beigemessen. Erst unter Bischof Rethar wurden nach 983 wieder bauliche Veränderungen vorgenommen. Er ließ die westliche Vorkirche errichten und schuf eine neue Verbindung zwischen Aula und Kirche. Die Pfalz erschien am Ende
ihrer Entwicklung als geschlossene Residenz.
Die baulichen Veränderungen spiegeln die historische Entwicklung der Pfalz wider. Galt sie während der Eroberung Sachsens als militärischer Stützpunkt, wurde sie seit der Bistumsgründung mehr und mehr zu einem Bischofssitz.

Im Jahr 1000 wurde die Kaiserpfalz durch den Stadtbrand völlig zerstört und schließlich zu Beginn des 11. Jahrhunderts endgültig abgerissen, um eine neue Anlage zu errichten (25).
Ab 1015 erbauten König Heinrich II. und Bischof Meinwerk nördlich der karolingischen Pfalz eine neue Anlage, die als ottonisch-salische Pfalz betitelt wird. Heute beherbergt die Kaiserpfalz das LWL-Museum.
Eine Dauerausstellung mit ca. 500 Exponaten, Workshops, Ferienprogramme, Führungen und Aktionstage lassen die Geschichte des Ortes lebendig werden (26).

Імператорський палац - сенсаційна знахідка

🇺🇦

Коли на початку 60-х років поруч із собором у Падерборні виявили фундаментні стіни палацу, збудованого колись Карлом Великим, це було справжньою сенсацією. Бо до того вчені довго ламали голову над тим, де саме в Падерборні могла знаходитися
резиденція Карла Великого. В 1964 році археологічні розкопки нарешті виявили залишки палацу Каролінгів кінця VIII століття. Крім того, археологи виявили також кладку палацу Генріха II, збудованого в XI столітті. Вона настільки добре збереглася, що стала можливою її повна реконструкція з частковим використанням оригінального
будівельного матеріалу. Карл Великий був помазаний на короля у віці 21 року. Відтоді він невтомно подорожував своєю великою імперією і будував палаци у важливих місцях. Поряд з Аахеном, Франкфуртом-на-Майні та Інгельгеймом, імператорський палац у Падерборні був тоді одним з найважливіших міст. Вважається, що саме тут
відбувались франкські збори у Саксонії і що він відіграв важливу роль у насильницькій інтеграції саксів до Франкської імперії та місіонерстві на території східної Вестфалії.
Загалом відомо про дев'ять візитів Карла Великого до Пфальцу та околиць Падерборну. Середньовічна імперія не мала столиці або постійних резиденцій, тому правителі жили в так званих Пфальцах. Першим імператорським зібранням франків на саксонській землі був імператорський сейм у Падерборні в 777 році, де також
засідав і синод, на якому вирішувались місіонерські та організаційні питання. Проведенням імператорських зборів іменно у Саксонії Карл Великий продемонстрував свою владу. Кажуть, що багато саксонських дворян підкорилися королю і
прийняли хрещення. Тим не менш, у 778 році, під час Саксонських воєн імператорський палац був зруйнований, але згодом він був повністю відбудований.
Карл Великий перебував у Саксонії взимку 784-785 років. В той час він проживав переважно в імператорському палаці. На протязі тої зими повині були бути зламаними решти опору саксів. З моменту хрещення Відукінда, воєнного лідера у війні проти
Карла Великого, підкорення саксів здавалося завершеним. Однак близько 793/794 року сакси підпалили Пфальц, але Карл Великий знову відбудував його. На північ від нього було збудовано церкву та келії, ці будівлі вважаються попередниками
сьогоднішнього собору. Після замаху на Папу Лева ІІІ в Римі, Карл Великий прийняв
його в своєму імператорському палаці в 799 році.

Під час свого перебування в Падерборні Папа освятив вівтар у одній із церков Падерборну і таким чином підтвердив місіонерську діяльність короля. Падерборн був піднесений до статусу єпископської кафедри, а наступного року Карл Великий був коронований імператором у Римі. 24 У 836 році єпископ Бадурад перебудував церкву, з'єднавши притвор і церкву в єдине ціле. Поштовхом для цієї реконструкції стало перенесення мощей святого Ліборія з Ле-Мана до Падерборну. У другій половині IX і в X столітті Падерборну не надавали великого значення як місцю проживання імператорів. Лише після 983 року н.е. за єпископа Ретара тут знову відбулися архітектурні зміни. Він розпорядився побудувати західний притвор і наново поєднати притвор і церкву. Наприкінці будування палац виглядав як закрита резиденція. Структурні зміни відображають історичний розвиток Пфальца. Якщо під час завоювання Саксонії він був військовою базою, то з часу заснування єпархії все більше і більше перетворювався в резиденцію єпископа.

У 1000 році н.е. імператорський палац був повністю знищений пожежею, а на початку XI століття остаточно знесений для будівництва нового комплексу (25). З 1015 року король Генріх II та єпископ Майнверк збудували новий комплекс на північ від палацу Каролінгів, який називають Оттонсько-Салічним Пфальцом. Сьогодні в Імператорському палаці знаходиться Музей ЛВЛ. Постійна експозиція, що налічує близько 500 експонатів, майстер-класи, святкові програми, екскурсії та різноманітні акції роблять історію цього місця живою і цікавою (26).